Кав'ярнi XX столiття

На початку ХХ ст. кав’ярнi ще вважали елiтним мiсцем, перебування в якому могли собi дозволити далеко не всi. Вони служили радше людям iнтересу, приїжджим, сферам вищих урядникiв, акторам, журналiстам. Значну частину завсiдникiв кав’ярень становили емерити (пенсiонери), котрi могли не рахуватися з витратами. Збирались вони там на “малу чорну” та для читання газет.

У росiйському часописi “Всходи” за 1915 рiк описанi враження росiйського офiцера вiд перебування у Львовi: “За газетярами прокидаються кав’ярнi, молочарнi, чайні. Тут у глибинi невисоких, але чистих кав’ярень щоранку можна побачити той Львiв, яким вiн був до приходу наших вiйськ. Якщо ви хочете пiзнати тутешнє життя – вiдвiдайте вранцi одну з тих середнього розмiру кав’ярень що розмiстили бiля ринку та мiського театру... Тут за невеликими столиками з газетою в руках i за горнятком апетитно паруючої кави ви побачите львiвських полiтикiв i дiлкiв. Тут всi одне одного знають, у кожного роками насиджена мiсце. Якщо випадково заходить стороннiй, на нього дивляться з подивом i пiдозрою, але якщо ви де-небудь збоку мирно уткнетесь в газету i за горнятком кави або чаю будете спостерiгати, - до вас скоро звикнуть i ви почуєте, як гаряче трактуються подiї дня i з яким запалом спалахнуть суперечки за i проти сучасного стану речей, якi грандiознi стратегiчнi комбiнацiї винаходять i якi дивовижнi реформи планують.”

Найдавнiшi кав’ярнi “Вiденська” та "Центральна" дуже змiнились, iнтер’єр їх оновився став значно елегантнiшим. А найважливiше, що з'явилося в кав’ярнях 20-х рокiв, - це музика, переважно вечорами, а з часом i танцi. "Власники дбали про клiєнтiв, обслуга була швидша i гречнiша, чимало постiйних гостей тiшилися кредитом, - писав сучасник, - Кельнери добре знали, кому i коли переказати на вухо плiтки, що кружляли мiстом. Кав’ярнi тi не провадили артистично- кабаретових програм за винятком нiчних програм з виступами танцiвниць i спiвакiв чи спiвачок, радше, нижчого Гатунку. Програми тi увiйшли в життя тiльки в деяких кав’ярнях, вiдкритих до пiзньої ночi.

На початку 1923р. кнайпи пережили весь шок економiчної депресiї. Цiни стрибали вгору щогодини. “Випити горнятко кави у цукернi чи кав’ярнi – справжня фiнансова катастрофа” - писала “Газета Львовська”.

Важко повiрити, що кава у повоєннi роки була в опалi. Уявiть собi, що анi горiлки, анi вина не бракувало, i чаю було досхочу, i зерниста iкра була студентським харчем, а от кави – катма. Тобто її можна було дiстати, приклавши якiсь зусилля, i заварити самому, але публiчного закладу, в якому б її можна було випити будь-коли, не iснувало. Пiсля вiйни кав’ярнянi традицiї були Грунтовно зруйнованi. Визволителi просто не знали, що то таке тi кав’ярнi. Але каву продовжували пити публiчно, але...приватно. З приємнiстю згадує старша елiта салон Арiадни Труш (доньки славетного маляра Iвана Труша), де подавала каву у вишуканих фаянсових горнятках. Або помешкання Iрини Вiльде на Кривоноса, чи майстерню скульптора Теодозiї Бриж, де теж сходилися львiвськi митцi на каву.

З пiдпiлля кава вийшла щойно на початку шiстдесятих рокiв. I перша кав’ярнi вiдкрилась на вулицi Дорошенка, незабаром друга – на площi Мiцкевича. Цю останню прозвали в народi “Телевiзором” через великi просторi вiтрини. До “Телевiзора” вчащали вiдомi митцi – Анатоль Кос-Анатольський, Ростислав Братунь, Роман Iваничук, Любомир Медвiдь, Роман Безпалкiв, Богдан Стельмах та iншi.

Кнайпа на вулицi Валовiй у народi називалась “Сiльрада”, там за ширмою, де було тiльки два столики засiдали тiльки “свої”, в тому числi й письменники та журналiсти.