Кав'ярнi за незалежностi

"На кавi", "на кавi", у Львовi
Стрiчаються люди чудовi,
Стрiчаються люди чудовi
I дуже красивi також.
"На кавi", "на кавi" у Львовi
Час починає з любовi,
Час починає з любовi,
Навiть, як сiється дощ..."
Зенко Филипчук

На початку дев'яностих рокiв творча молодь збиралася на кавi у проїздi Крива Липа. Гiппi перекочували на Вiрменську. Молодi митцi з групи "Шлях" та лiтератори: вiд Калинця до початкiвцiв - учащали щодня на маленьку вуличку Костомарова, яка з'єднує вулицi, пiд кав'ярню, що в народi прозвали "Псячою будою".

"Це були такi собi обiднi клуби (бо збиралися там в обiднiй час, - Ю. В.) пiд вiдкритим небом, якщо з неба нiчого не падало, - писав поет Вiктор Неборак, який львiвську каву прославив у вiршах. - Вони мали своїх постiйних вiдвiдувачiв, були вiдвiдувачi й принагiднi, котрi приїздили з iнших мiст i країн". Але та iдилiя тривала недовго, бо, як продовжує Неборак, "у зв'язку з iнфляцiйними часами десь восени 1992 року Свiтлана (господиня кав'ярнi) вирiшила внести в асортимент пропонованих послуг "водочку-с", що зразу ж змiнило iнфраструктуру кав'ярнi. Повалив потiк цiлком iнших вiдвiдувачiв, розмов i взаєморозрахункiв".

З'ява горiлки так знервувала поета, що вiн вибухнув цiлою антигорiлчаною фiлiпiкою "Горiлчана зрада": Приблуди кочовi прийшли, де не чекали їх. Розбито мури. Варта посiчена. I вогняна вода, возведена на п'єдестал, все топить. Рев, рик, бруд, брак духовностi, бiда хай цей набрiд весь якнайскорше вхопить! Так деградує свiт. Лiкер, коньяк, вино коштовне, але ж не горiлка в кав'ярнi. Як це трапилося, як так все перемiшалося? Горiлка повинна бути в чарочнiй, або вареничнiй, шашличнiй чи iнакшiй якiй харчевнi. Це ж абетка, бо до кави тичуться напої м'якшi, якщо розходиться про щось таке шляхетне. Грошi, грошi... Що є грошi у порiвняннi з вiчнiстю? Гiрке похмiлля i зiв'ялi рожi. Троянди тобто. Писки, певно, теж, розкиданi у свiтовiм безмежжi. А ми замурувалися у Вежi Пороховiй. I все-таки. I все ж... - Я так тебе люблю ти вже в минулому туди я не досягну.

Згодом завсiдники Псячої буди перемiстилися до "Червоної Калини" на вул. Чайковського та в Порохову Вежу. У серединi дев'яностих богема збиралася у "Вавiлонi" в примiщеннi кiнотеатру "Україна". Останнiми роками у Львовi вiдкрилися кав'ярнi, де готування кави розумiється як мистецтво. Це i кав'ярнi "Галки", i "Свiт кави", i "Кава по-львiвськи". Бо ж кава у Львовi завше була найлiпшою i конкурувати з нею могла тiльки кава ужгородська.

Не дурно Петро Остапишин, ведучий телепрограми "Кава по- львiвськи розповiдав: "Ранiше, коли влiтку їздив у Палангу вiдпочивати, а було це останнiй раз у 1991 роцi, обов'язково заходив до мiсцевих кав'ярень аби випити там, ну просто фантастично смачної кави. I колiр вона мала зовсiм не чорний, а коричневий. Дуже добра кава була i в Закарпаттi, а чудовi пахощi розносилися далеко навкруги".